sekleta, 55 - 15 января 2010 00:24

Буває,життя зводить мене з людиною, наче й випадково, а потім з"ясовується, що ми в одному пологовому будинку народились. Чи ходили в школу номер вісім, і за весь час навчання жодного разу не зустрілись, аж поки в Москві не потрапили разом в готельний номер,бо всі були по двоє, а ми в компаніє по троє, і вийшли зайвими, то ж заселились в один номер, і тут виплила школа номер вісім. Досі дружимо.
А от з цим хлопцем я познайомилась в громадській організації, куди він прийшов волонтерити. Виявилось, що Дмитро з села мого тата, тобто не з самого села, а так, поблизу. За кілька років ми не раз перетнулись на громадських заходах, стояли під судами в 2004, дебатували про щось в управлінні по боротьбі з молоддю... Хороший хлопець. Гарна молодь в нас росте.
Аж раптом мама розповідає чергову історію про діда. Дід наш був людиною суперкомунікабельною, любив жарти і розваги. Десь в середині 50-х він разом з іншими директорами сільських шкіл сидів на якійсь районній нараді. З нудьги мій дід і ще один директор школи поцупили в Яновецького директора гарні шкіряні рукавиці і склали план:розкрутити власника рукавиць на могрич.
Тим часом нарада йде собі за планом. Вже в кінці встає заврайвно і оголошує:
- Товариші! Стався прикрий випадок! Присутні тільки директори шкіл і в Василя Трохимовича вкрали рукавиці.
Що мав робити дід з товаришем? Встати і пояснити, що пожартували? Заврайвно пояснити ? І всім директорам району?
Ясно, що жарт дурний, і виходу іншого не було, тільки мовчати, аби зберегти свою репутацію і, можливо, й місце роботи.
Злощасні рукавиці дід привіз додому, в село, оселились вони в хаті і довго носилась мамою і бабою. Аж поки не зносились в кінець.
- А ти знаєш, що той Дмитро - внук Яновецького директора?- ошелешує мене мама.- Це в його діда так невдало поцупили рукавиці!

"Все! Карма працює",- вирішила я. Ось для чого нас звела доля, щоб я віддала Дмитрові рукавиці, вкрадені в його діда. Кармічний борг це вам неабищо, це серйозна справа, треба залагоджувати, бо інакше до сьомого коліна і т.д.д.. Але як це зробити? Купити шкіряні рукавиці? Я ж не знаю розмірів,виберу малі або дуже великі... А Дмитро вже вчився в Києві, і побачити його не так просто... Може дати гроші? Якось негарно, він точно відмовиться. Купити книжку? Гарне видання з історії України? ...А рапотом у нього таке є ?

Час йшов...Дмитро не з"являвся на моєму горизонті.Та й добре, бо я ніяк не могла придумати, як віддати ті страшні кармічні борги.
- А де той хлопець, внук Яновецького директора?- якось запитала мама.
- В Києві вчиться, я його майже не бачу.
- Довго ми носили ті рукавиці,-знову починає згадувати мама і мимохіть викликає з іншого світу дух кармічних боргів. Я лякаюсь і несміливо пропоную:
- Може їх якось повернути в родину, ті рукавиці ? Дмитрові щось таке віддати як заміну?
- Бог з тобою, - дивується мама.- Та дід ту справу ще тоді залагодив. Десь через рік виставив могорич Яновецькому директору за рукавиці, та й по всьому.

От і думай тепер, навіщо мене доля з Дмитром звела? Якщо не для рукавиць, то для чого?

• 
• 
•