ENDIMION, 59 - 11 мая 2009 15:27

Ти прийдеш, а я вже стану іншою людиною, з іншими смаками і уподобаннями. Я не буду зустрічати тебе на сходах (тобі завжди ліньки було порпатись в сумочці шукаючи ті проклятущі ключі) і з-за моєї спини більше не бути чути божевільного ритму іспанської гітари, або тихих переливів голосу Донни Саммер. Я більше не захочу їсти за вечерею так багато маслин, запиваючи їх червоним вином, або таким же червоним соком. Я не стану готувати твоє улюблене м'ясо в овочах і вистуджувати твій зелений чай – адже ти п’єш його тільки холодним з неймовірною (як на мене) кількістю цукру. І коли в нас скінчаться гроші - ми вже ніколи не станемо вечеряти картоплею звареною в мундирах і оселедцем накришеним з цибулею (дивно, але ми ніколи не відчували запаху і смаку тієї цибулі, коли трошки згодом наші уста і тіла спліталися в священному танці кохання) і щедро политим олією, бо я вже ніколи не зможу дозволити собі з тобою такої розкоші – бути без грошей. Я не стану наповнювати нашу ванну, і не стану напівлежати в ній разом з тобою, масуючи твої ступні. Я забуду загорнути тебе після гарячої ванни в твій яскраво червоний рушник. Ми, здається, ніколи не любили червоного кольору, але він завжди нас переслідував. Я не захочу відносити тебе в ліжко, а натомість подам твої капці, які все ще чекають на тебе. Я більше не буду говорити тобі слів кохання і шаленіти від кохання – я буду зі страхом чекати, що ти знов підеш.
Ти прийдеш, а я з усіх сил старатимусь стати іншою людиною. Бо того мене колишнього – ти покинула, і якщо я не змінюсь то покинеш знову, у всякому разі я весь час цього буду боятись. Я стану готувати інші страви, пити інші марки коньяку, читати інші книжки. І… і ще – я стану зраджувати тобі, бо ти так і не оцінила моєї вірності. Зраджувати не в реалі, а на цьому сайті щоб ти хоч трошки мене ревнувала, адже раніше такого приводу я тобі ніколи не давав.
Ти прийдеш і будеш займатись зі мною коханням, але то вже буде зовсім інше кохання. Нас змінять – тебе твої коханці, мене мої коханки. Ти звикнеш до інших пестощів і мені надзвичайно важко буде заслужити твої слова – ти неперевершений. Важко заслужити і ще важче повірити тобі. Я буду цілувати твоє тіло і відчувати смак чужих губ і рук – і я буду беззвучно кричати від своєї болі й ревнощів, та ти цього не помітиш,і, можливо, ми знову невдовзі знайдемо одне одного. Але це «можливо» можливо лише тоді, коли ти прийдеш незабаром, бо кожен день прожитий окремо приносить не тільки біль, а й віддаляє нас одне від одного…
Ти скоро прийдеш, ти не можеш не прийти. Мій телефон заспіває голосом Тараса Чубая:
- Лиш вона, лиш вона – а потім скаже твоїм голосом – я скучила, ми можемо зустрітись? - і я, втрачаючи свідомість видихну – Тттааак…

• 
• 
•