sekleta, 55 - 6 мая 2009 23:27

Я народилась в селі, якого нема на карті. Довгий час розважалась тим, що малювала його назву на всіх побачених мною картах області і району. Так, від руки, аби зафіксувати його існування в цій цивілізації.

В інших цивілізаціях Лисогірка була на картах. Поле за селом так густо всіяне черепками, що колгоспниці не могли сапу встромити, коли ще щось на полях сіяли. Просте оранка відкриває на тому полі як не кремінні ножі, то різноманітні уламки горщиків і деталей ткацьких верстатів скіфських часів. А якби не орали, а почали копати? Що б знайшлося?

Ми з Ганкою іноді ходимо на те поле. Ганка любить черепки збирати. В чотирирічному віці, коли ми вперше пішли на місце трипільського поселення Лисогріка-2, дівчинку неможливо було вивести з поля. Вона складала і складала в торбинку черепочки.

- Та навіщо ж вони тобі?- не могла зрозуміти я,- викинеш потім.

- Це щоб ми були хорошими, - видало дитя мені відповідь. Я вже не мала що додати, і довелось нам тягти торбинку з черепками до хати.

Множинність черепків і їх непотрібність ( бо якщо вже принесли, що з ними зробиш? яка прикладна цінність?) породила ідею артпроекту: обкласти грубу в нашій хаті трипільськими черепками. Ось-ось почну це дійство. Сподіваюсь, щось вийде.

А поки - ми збираємо сосновий пилок, і спостерігаємо за лелеками. Весна. Заєць під кущем не захотів фотографуватись, втік в лісосмугу.
Фотографуємо квітучі черешні, і вигін.
Особливістю Лисогріки є велика площа в центрі села, не засіяна, не оброблена, називається Вигін. Німецька влада, побачивши оте марнотратство , веліла Вигін розділити між людьми під городи. Експеримент протримався в акурат до кінця окупації, і все перейшло на круги своя. Городи городами, а Вигін - святе місце нічиє. Для випасання гусей, свиней, і коней. За радянських часів на вигоні паслись свині. Свиням надівали на шию нашийник і припинали на цепу до спеціального припону. Виводилась свиня на Вигін зранку і була там цілий день, аж поки ввечері не відіпнуть і до хліва не заведуть. Наші знайомі не раз чудувались з цих свиней, на цепу, як собаки. А для Лисогірки - звичне явище.

Влітку Вигін розцвітав різними кольорами, і я в дитинстві любила вибігти вранці на нього , помилуватись красою. Досі пам"ятаю своє дитяче враження: божественно аж до несправжності. Жовте з зеленим, і можна тільки дивуватись, як таке витворилось в природі.

Трохи попсували Вигін в кінці 80-х, коли робили асфальову дорогу. Стесали вершечок разом з багаторічними некошеними неораними травами. Поступово він відновлюється. але не до кінця.

А свині зараз не пасуться, вже розжились на коней.

• 
• 
•