sekleta, 55 - 6 октября 2008 20:26

І дав Господь нам щедрою рукою...
Ця осінь, ці теплі дні з тишею і різбленими силуетами дерев на фоні неймовірно синього неба... неспішні прогулянки і тепло... цей подарунок від Бога і Землі...

Така краса, висока і нетлінна,що хоч спинись і з Богом говори!
Знову не моє, Ліни Костенко.

Чи могла б я цілу вічність сидіти на балконі нашої хати і дивитись на дерева навколо? На небо?
Чи могла я так жити довго? Чому вже через три дні захотілось дії, яскравості і насиченості, нових вражень!
Я й почала збиратись за ними, за новими враженнями. Намріяла собі все, як хотілося: новий проект, з цікавими тренінгами для молоді, і з мінімумом нудних звітів, з достатніми коштами для оренди і всіляких витрат, з гарною платнею, аби займатись улюбленою справою було в радість... Так мені мріялось..
І тільки в суботу, коли я мила посуд і заносила в хату розкидані на ганку речі, шпигнула мене думка, гостра і пронизлива, чисто така як в книжках пишуть, така відверта у своїй несподіваності, що я спинилась на хвилинку...а зараз - дослівно й не згадаю..таке:"Чому ти знову залишаєш місце, де тобі добре?"

І я знову подумала, чи можна любити садибу, тобто землю, хату, сад, так як я її люблю? Чи нормально це, так прив"язатись до кількох стін і двох гектарів землі? Чи нормальна я з цією ненормальною любов"ю?

І чому лелеки летять так далеко на зиму, а навесні повертаються додому? Хіба не могли б вони залишитись там, в теплих краях назавжди?
Як вірш маленької учениці Сухомлинського " В синьому небі мріє ключ журавлиний холодна зима зі снігами і морозами..."
Той вірш, єдиний з творів павлишських школярів, який вчитель не зміг перекласти російською мовою. Не перекладався.
І я, як та дівчинка з книжки для вчителів, загубилась між двома цивілізаціями, між місто і селом, між дією і спокоєм. Остання з племені лелек.
Треба таки нарвати на цвинтарі кропиви, сплести сорочки і накинути їх на лелек. Навесні. Як прилетять.
***

Або сплести сорочку тобі, між приятелю. Може, ти станеш людиною? Бо і тебе зачарувала зла відьма. Це її смак я відчуваю вустами, коли розмовляю з тобою... Її смак..
Або ми з тобою з інших племен. І це запах чужого.

• 
• 
•