sekleta, 55 - 21 сентября 2011 11:30

Неймовірно прекрасне сталося сьогодні, неймовірне – бо я вже втратила віру, а прекрасне – бо все виявилось просто бездоганно гармонійним. Котя знайшов собі нову сім»ю, і, сподіваюсь, він там приживеться.
Йона в цьому році мала одне котеня – Котю, і ми з ним прожили два місяці в мирі і злагоді. Однак літо закінчується, а міська квартира для двох кошачих – це можливо, звичайно, якби наша вертихвістка не сходила заміж два тижні тому, ага, при живому Коті, при грудному вигодовуванні, вона примудрилась переспати з усіма найкращими котами околиць. Результат цих гульок поки не помітно, та раптом щось – котів може стати більше ніж двоє.
Отже, вирішено було Котю віддати в добрі руки. Добрих рук у нашому селі багато, і це добре, та вони переважно всі зайняті котами і кицьками, бо кошачих у нас – набагато більше ніж добрих рук. От у Віти в садибі , на кожну її добру руку – 5 кото-киців, а рук у неї всього дві, а Варка , її люба киця, вже десять років регулярно кітна ходить і все у Вітині добрі руки.
У троюрідної сестри Оксани, в сусідньому селі – найдобріші руки з усіх добрих, особливо до котів, та у неї в цьому році теж приключка - лишай котячий. Ніяк своїх котів не вилікує, куди ж Котю брати.
У Ліди, нашої сусідки через три садки – руки дуже добрі. І безтолкова голова. До трьох дітей, безробітного чоловіка і неотриманого кредиту вона готова взяти Котю. Щоб мишей ловив. Бо коли Ліда отримає кредит, вона переїде в інше село, а там у неї хата гарна, і мишей багато. То ж Котя мав поїхати в інше село на тиждень раніше і переловити всіх мишей.:) Як тільки Ліда кредит отримає.
У тітки Гольки, троюрідної сестри нашої мами, ой які добрі руки!!!Ой добрі ! І серце золоте. І особливе відчуття тонкої грані між добром і злом. Вона зразу ж сказала:
- Щоб Ліді це котеня віддавати!Ви знаєте, скільки котенят і собачат віддали ми в цю садибу! І де вони?
«Де вони?» - це риторичне запитання. Бо тієї тваринності насправді немає ніде. Чи здохла, чи «на курорт» поїхала, під санаторії у сусідньому лісі. А сама тітка Голька на Котю навіть не претендує, по-перше, у неї таких Котів – як собак недорізаних, правда і собак у неї – майже як Котів, а по-друге, у неї онучка Катя, 4 роки, і онук Діма – 2 роки, і будь-який Котя в такій компанії протримається мить і трішки, а потім – втече в поля/ліси/ і навіть на курорт, якщо тільки зможе вирватись з цупких Катіних обіймів.
А от Лена, Лесіна мама, цілком могла б взяти Котю у свої добрі руки. У них на садибі всього один кіт, і той Сірко, тобто Йонин кавалер, що час від часу тусується під нашим горіхом на правах зятя. Хоча Котя точно не його синочок, надто гарний, як на цього обшарпаного старого парубка, але ми могли б на те заплющити очі, і відправити Котю до ймовірних родичів, та Лена навідріз відмовилась від будь-яких нових кошачих в хаті і в садибі. Минулорічна біла кішечка , привезена Лениним чоловіком з якихось гостів, привезла з собою і серйозний лишай, яким заразила не тільки Лену з дітьми, але й половину сусідів включно з нашою Ганкою. Правда, на сьогодні всі вилікувались, але Лена налаштована серйозно, настільки серйозно, що на всякі спроби перемовин одразу відповідає «ні». Коротко і категорично.

То ж сиділи ми і журились.
Я начиталась Ісігуро «Не відпускай мене», і всеньку ніч крутилась, обмірковуючи, як це Котю прилаштувати. Вигадувала різні варіанти, та раціо брало верх, нічого кращого за Лідину садибу, вимріяти я не могла. Хоча я читала про ребе Зусю, і двадцять шостий варіант, але навіть у найкращому сні не могло мені привидітись, що саме сьогодні у Господа знайдеться трішки вільного часу… саме так,трішечки вільного часу,чутінько, як кажуть у наших далеких селах, а може і не в цьому річ, просто людські клопоти йому набриднуть настільки, що він спересердя займеться долею котів. Конкретно, долею нашого любого Коті.
І пришле пан Бог у нашу садибу родичів.
Троюрідну сестру Таню, її дочку Марину, і внучку Лізу, 2, 5 роки.
І коли Ліза побачить Котю, то одразу ж усвідомить, що більше ні секунди не зможе прожити без нього.
А Марина, як виявилось, давно хотіла Лізі взяти котика, маленького і домашнього, щоб міг з дитиною гратись.
А ми були тільки раді, бо живуть Марина з Лізою у маленькому будиночку з садком, і буде у Коті і рибка, і туалетна коробка, і нашийник від бліх, і люблячі господарі. Дивись, Котю, шануйся.
То ж Котя поцьомав мене і бабусю, сів у велику машину і поїхав до нового дому.

Господь зітхнув полегшено, і повернувся до своїх звичних справ. Дякую Тобі за все!

Лишень бідна Йона журиться,бо не встигла попрощатись з дитиною.
Я їй і так, і сяк пояснювала:
- Йонусю, синочок поїхав до гарних людей,не чужих, родичів, його там любитимуть, годуватимуть вчасно, і гратися з ним будуть.
А Йонуська сидить у сусідній кімнаті і плаче.
Мама є мама, людина вона чи кішка.

• 
• 
•