Антон, 55 - 3 апреля 2011 14:22

Четвер, 30 квітня 2009 р.
Дежав‘ю

Наш приземлений розум ніяк зрозуміти не хоче
чорноти нескінченність - це грізне мовчання над нами.
Але знову і знову вона нас хвилює і манить,
ніби ми не тутешні, а з тої далекої ночі.

Ні кінця, ні початку.Несхибна розміреність часу.
Лиш політ у нікуди й ні звідки, без коми і крапки.
І розлякують коні миттєвості загнаним храпом,
на Чумацькім Шляху сріблом напорошивши зірчасто.

Там вчорашні секунди - уламки хвилин, як непотріб,
антисонце - гігантська діра пережовує їх у минуле,
щоб в новому житті немовляти душа не пімнула*
і з нуля починала це пекло життя. Уже вкотре?

Не прокліпнувши, ми стоїмо перед чорним квадратом,
перед надгеніальністю чорних глибин макросвіту.
Розриваються шви від напруги у пам"яті - звідки
це пізнаваності відчуття, передбачення втрати?

*пімнула - (діалект) згадала.

2007 р. 12. 06.

Славомир Монастирський,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/309

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 13:09 0 комментария(ев)

Ярлыки: Монастирський Славомир

Синя пташка

Вона любила долати далі,
Небо ж було єдиною її домівкою.
Коли воно тріскалось від блискавок
Чи божеволіло в холодному зимовому танці -
Її очі загоралися синім вогнем,
Птаха шаліла, відчуваючи запах неможливого.
Наступав її час.
Коли в небі тихо -
Птаха злітала високо-високо,
Ближче до чорного всесвіту.
Це був її довершений синій світ,
Де вона була синьою володаркою неба.

І тут з’явився Він,
Небо починалось за обрієм Його вій,
Блискавки тепер пронизували її тіло,
І задвигтів її синій світ, погрожуючи ось-ось
Розламатись на безліч горизонтів, далей
і висот.

...Птаха тікала від Нього у
Недосяжні простори всесвіту,
Лишаючи позаду планети, зорі, сонця...

Та хоч би куди літала -
Коли зустрічала Його небо,
Синій світ розтинався крилами
На безліч невідомих далей...

...Птаха тікала у недосяжні простори всесвіту,

Все ще бажаючи Його...
Але сподіваючись не зустріти...

Бо лише Вона могла запалити синій світ...

Ярина Мавка,
«Зоряна віхола»

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 13:07 0 комментария(ев)

Ярлыки: Мавка Ярина

дівчина-киця

на межі світла і сутінків,
на гойдалці з місячного сяйва
над широкою незвіданою глибиною
перевернутого в озері неба
гойдалась дівчина-киця...
раз по разу ловлячи
пальцелапками краплини зір

2004

Ярина Мавка,
«Зоряна віхола»

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 13:04 0 комментария(ев)

Ярлыки: Мавка Ярина

Зоряна віхола

Нічний вітер розчарувався в зорях.
І тому понуро роздмухував
сіре листя на сірому асфальті...
сіро дихав на сірих перехожих,
не здіймаючись в небо...
вітер вчився ступати по землі...

Раптом біля самої трави він побачив
віночок із маленьких зірочок.
Віночок кружляв, витанцьовував,
перетворюючись то у вихор,
то у білосніжне ангелятко,
то у квітку...,
у все, що зможеш уявити...
Вітер з подиву мало не зачепився об дерево,
що стояло в нього на дорозі...
"Що це ?" подумав вітер,
"Зорі"... відповів віночок,
" ...у траві?!"
"І не тільки в траві,
а глянь - он на деревах ростуть.
А он у когось із кишені випала маленька
нахабна зірочка.
А ще там зверху -
із деяких вікон виглядають"
"Справді..." збагнув вітер,
здіймаючи зоряну віхолу на асфальті

2005
м. Київ, Інтернаціональна площа

Ярина Мавка,
«Зоряна віхола»

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 13:02 0 комментария(ев)

Ярлыки: Мавка Ярина

Спати на гальці під небом (буквально:)

Спати без даху,
Чути як дихає море
І тане вітер на щоці,
Зорі падають
прямо в тебе
І солоні краплі
Жалять тепло.
Жбурнути всі замки
Камінцями у воду,
Щоб всесвіт назавжди
Увірвався у відчинені вікна,
Снився і кликав
Кожної ночі.

2007,
Дорога додому з гір, а може з дому до Великого міста :)

Ярина Мавка,
«Поезія та авторська пісня України» - http://poezia.org/ua/personnels/330

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 12:59 0 комментария(ев)

Ярлыки: Мавка Ярина

У вічності, де світла струм тече...

У вічності, де світла струм тече,
повільно крутяться колеса часу,
що на верстаті золотому тче
свій килим різнобарвний. Дольні паси
пускає в рух незримий наш двигун.
Мигтить узору плетиво примхливе,
І завжди врівноважує вагу
Той, що складе в копу доспіле жниво,
Все змірить мірою й благословить.
Нас темрява обсотує і боре,
лише часами блискавка на мить
із пітьми вихопить шматок узору,
і ми, прокинувшись із небуття,
якийсь уривок бачимо: химерні
страшні чи ясні обриси життя.
Ми у руці тримаєм тільки зерна;
Гаїв не бачимо, що з них зростуть
І зашумлять зеленим верховіттям.
Ми лиш п'ємо гаркаву каламуть,
Жахним на світ рождені лихоліттям...

Юрій Клен,
уривок з поеми «Попіл імперій»

Автор Україна - це епіцентр Великого Вибуху!.. на 12:57 0 комментария(ев)

Ярлыки: Клен Юрій

Сонетографія Планети Загиблих Зорельотів

0001

Людей, країн, галактик розбігання
на атоми знов крає світ, а в нас
перепалило обрії і час
історії коротке замикання:
засліплені, ми втратили свій шанс
вогнеходіння (чи вогнелітання?),
ходу перетворивши на блукання
серед церков та продуктових баз.
І, котячись за силами інерцій,
вже кульки сірої речовини
зіщулились незграбно, мов оклецьки,
та й вмерзнувши в ніщо самотини,
чекають там на розум чужинецький,
свого не розгадавши таїни.

0010

Книжки розпродано. Пустий мій кабінет.
Лиш павуки по стелажах тупцюють...
А люди по провулках циркулюють
на найзагиблій з тисячі планет,
де перетворюється у падіння лет
і недозволено блукати, де працюють
ті двигуни, що вир небес прасують
і тягнуть з мулу в небо очерет.
Сузір'їв цвіль... Уламки метеорів...
Слова... Луна... І та - на рівні вух...
Круки із бань зруйновних соборів
спостерігають, хто з земних горюх,
здійнявши очі ви�

• 
• 
•